(Рубрика «Точка зору»)
Сергій Рябенко
Про Жукова так про Жукова
Минулого разу було про пам’ятники і пам’ятні знаки. Тепер поговоримо про те, чи можна присвоїти ім’я Жукова об’єкту топоніміки населеного пункту.
Моя відповідь однозначна – ні. І ось чому.
Назви топонімів є різні. Вони можуть бути пов’язані з іменами певних осіб, певними ювілейними чи святковими датами, датами чи назвами історичних подій, якимись особливостями самого топоніму чи населеного пункту, в якому він розташований, або ж узагалі не мати якоїсь смислової прив’язки до місцевості.
Оскільки мова йде про присвоєння топоніму не просто якоїсь абстрактної назви, а імені конкретної особи, то цю ситуацію регулює спеціальний закон «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».
Як видно з його назви, він стосується не лише випадків, коли топоніму присвоюється ім’я фізичної особи, але й також назва чи дата історичної події чи ювілейна або святкова дата. І так само він стосується не лише топонімів (в термінології закону вони названі «об’єктами права власності»), але й юридичних осіб.
Але зараз нас цікавлять виключно топоніми і виключно імена фізичних осіб, які їм пропонується присвоїти.
У таких випадках цей закон є спеціальним – тобто він має пріоритет і переважну силу перед будь-якими іншими законодавчими актами. Більш того, сам по собі цей закон є самодостатнім. Тобто, аби зрозуміти, що можна, а що ні, коли йдеться про найменування іменем фізичної особи якогось топоніму, достатньо звернутися лише до цього закону, а не піднімати цілу купу інших законів та підзаконних актів.
Підстави та умови присвоєння імен фізичних осіб об’єктам топоніміки визначає ст. 3. І вона ж у частині 6 подає перелік підстав, за яких таке присвоєння заборонено.
Так «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».
Оскільки закон регулює питання не лише присвоєння топонімам і юридичним особам імен фізичних осіб, але й назв і дат історичних подій, або ювілейних чи святкових дат, заборонна норма ч. 6 ст. 3 по суті складається з двох частин.
Перша стосується імен (псевдонімів) фізичних осіб, і містить як перелік того, що заборонено, так і виняток з цього загального правила, друга – назв і дат, і так само містить свій виняток.
Отже, щодо імен (псевдонімів) фізичних осіб таких заборон є 3, і стосуються вони осіб, які:
- обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище);
- обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, союзних або автономних республік;
- працювали у радянських органах державної безпеки.
Якщо особа обіймала такі посади або працювала у радянських органах держбезпеки, закон прямо забороняє називати її іменем будь-який топонім. Єдиний виняток з цього загального правила – це випадки, пов’язані із розвитком української науки та культури. Тобто, якщо скажімо особа обіймала керівну посаду в компартії чи якомусь радянському органі, але водночас її основна діяльність була пов’язана з українською наукою чи культурою, то на випадки найменування іменем такої особи будь-якого топоніму заборона не поширюється.
Це, до прикладу, Павло Тичина (формально обіймав посаду голови президії Верховної Ради УРСР, але його основна діяльність пов’язана із розвитком української культури), Борис Патон (був членом ЦК, однак основна діяльність пов’язана із розвитком української науки. Щоправда у цьому випадку діє інша норма, яка забороняє називати об’єкти топоніміки іменами живих людей).
Однак не Жуков, діяльність якого аж ніяк не була пов’язана з розвитком української науки чи української культури. А от керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР Жуков якраз обіймав, причому неодноразово:
у січні – липні 1941 року – заступник народного комісара оборони СРСР,
у серпні 1942 року – червні 1945 року – перший заступник народного комісара оборони СРСР,
у березні – липні 1946 року – заступник міністра збройних сил СРСР,
у березні 1953 року – лютому 1955 року – перший заступник міністра оборони СРСР,
у лютому 1955 року – жовтні 1957 року – міністр оборони СРСР.
Тепер про другу частину заборонної норми, яка стосується назв і дат. Тут заборон 4. Це назви:
- СРСР, радянських республік чи похідні від них (дуже поширені, до прикладу, в радянські часи були топоніми на честь скількисьторіччя Радянської України);
- пов’язані з діяльністю компартії;
- пов’язані з встановленням радянської влади на території України чи в окремих адміністративно-територіальних одиницях;
- пов’язані з переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті.
Всі ці назви в принципі до Жукова не мають і не можуть мати ніякого стосунку, адже йдеться саме про ім’я фізичної особи, а не про ювілейну дату якоїсь там події, пов’язаної із діяльністю Жукова.
У цій другій частині заборонної норми ч. 6 ст. 3 також є свої винятки. Однак ці винятки, якщо прочитати цю норму, взагалі не стосуються об’єктів топоніміки (чи-то в термінології закону «об’єктів права власності»).
І тому у випадку з назвою проспекту на честь Жукова вони нас у принципі не цікавлять і не мають цікавити, бо не застосовуються до цієї конкретної ситуації.
Тому на питання, чи можна присвоїти ім’я Жукова будь-якому об’єкту топоніміки населеного пункту відповідь однозначна. Ні. Бо це суперечить ч. 6 ст. 3 закону «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». Незалежно від того, чи робиться це під приводом «повернення історичної назви», чи «відновлення «історичної» справедливості», чи «увічнення командирського генія маршала Жукова» чи шляхом «затвердження єдиного переліку топонімів населеного пункту», чи навіть «розгляду і задоволення вимог звернення громадян або електронної петиції».
Закон у цьому випадку говорить однозначно. Суперечить – і крапка.
РЕДАКЦІЙНА ДОВІДКА: Харківська міська рада 19 червня проголосувала за перейменування проспекту імені Петра Григоренка знову на честь маршала Жукова. За проголосував 61 депутат, проти – жодного. 12 членів міської ради утрималися від голосування.
Голова Харківської міської ради Геннадій Кернес заявив, що перейменування «повертає історичну назву проспекту маршала Жукова». Він також назвав «нахабним» знесення бюсту Жукова 2 червня 2019 року.
8 травня мер Харкова Геннадій Кернес закликав містян підтримати петицію про скасування перейменування проспекту на честь Петра Григоренка і повернення йому імені Георгія Жукова. Петиція набрала 5 588 підписів при необхідному мінімумі 5 тисяч.
Проспект Жукова був перейменований на проспект імені військового і дисидента часів СРСР Петра Григоренка у 2016 році на виконання вимог закону про декомунізацію.
Сергій Рябенко – юрист Українського інституту національної пам’яті
Оригінал – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
